Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку
1
Головна сторінкаКарта сайтуДопомога 21 вересня 2019 Українська3English

\
\
\
\
\
\
Інформаційний лист Вищого господарського суду Українивід 13.12.2005 № 01-8/2451 13.12.2005 Друкувати

Господарські суди України

 

Про доповнення Інформаційного листа

Вищого господарського суду України

від 06.09.2004 № 01-8/1525

"Про практику Верховного Суду України

щодо сплати державного мита та витрат

на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу"

 

На доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 06.09.2004 № 01-8/1525 "Про практику Верховного Суду України щодо сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу” доводимо до відома такі постанови Верховного Суду України з відповідних справ:

1) від 07.12.2004 у справі № 41/44а (04/520);

2) від 28.12.2004 у справі № 2-15/6071-2004 (05/026);

3) від 05.04.2005 у справі № 2-18/1962-2004 (05/174);

4) від 24.05.2005 у справі № 2/390-36/205 (05/297);

5) від 31.05.2005 у справі № 11/189 (05/276);

6) від 30.08.2005 у справі № 1/186 (05/444);

7) від 13.09.2005 у справі № 2-1/13704-04 (05/460). 

 

 

Заступник Голови Вищого

господарського суду України В. Москаленко

 

 

 

 

 

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 04/520

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 грудня 2004 року (справа № 41/44а)

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

 головуючого: Шицького І.Б.,

 суддів: Барбари В.П.,

 Гуля В.С.,

 Гусака М.Б.,

 Карпечкіна П.Ф., 

 Колесника П.І.,

 Лилака Д.Д.,

 Новікової Т.О.,

 Черногуза Ф.Ф.,

 

розглянувши касаційну скаргу державного відкритого акціонерного товариства тресту "Донецькшахтобудмонтаж" (далі – Товариство) на ухвалу Вищого господарського суду України від 20 жовтня 2004 року № 41/44а,

 

встановила:

 

 У лютому 2004 року Товариство звернулося в господарський суд Донецької області з позовом до державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька, Єнакіївської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29 січня 2004 року № 1060000582342, яким застосовано штрафні санкції в сумі 1100 грн. на підставі пункту 1 статті 3 та пункту 1 статті 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Рішенням господарського суду Донецької області від 19 квітня 2004 року в частині вимог про визнання податкового повідомлення-рішення від 29 січня 2004 року № 1060000582342 недійсним у позові відмовлено; в частині вимог про скасування цього податкового повідомлення-рішення провадження у справі припинено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 30 червня 2004 року зазначене рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20 жовтня 2004 року № 41/44а Товариству повернуто касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 30 червня 2004 року на підставі пункту 4 частини 1 статті 1113 Господарського процесуального кодексу України. Ухвала вмотивована тим, що додане до касаційної скарги платіжне доручення від 21 липня 2004 року № 1417 не є належним доказом сплати державного мита, оскільки сплата державного мита здійснена не за тими реквізитами, які встановлені Державним казначейством України для справляння державного мита зі скарг, які подаються до Вищого господарського суду України.

25 листопада 2004 року колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою Товариства порушено провадження з перегляду у касаційному порядку ухвали Вищого господарського суду України від 20 жовтня 2004 року № 41/44а. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої ухвали з мотивів неправильного застосування норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Вимоги до форми і змісту касаційної скарги визначено статтею 111 Господарського процесуального кодексу України, і зокрема встановлено, що до скарги повинні додаватися докази сплати державного мита.

Відповідно до частини 1 статті 46 Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход Державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів та Інструкцією про відкриття аналітичних рахунків для обліку операцій по виконанню бюджетів в системі Державного казначейства, затвердженими наказом Державного казначейства України від 28 листопада 2000 року № 119, рахунки з обліку надходжень до загального фонду державного бюджету відкриваються на балансі обласних управлінь Державного казначейства за балансовим рахунком 3111.

До касаційної скарги Товариство додавало примірник платіжного доручення від 21 липня 2004 року № 1417 на перерахування 42,50 грн. державного мита відділенню Державного казначейства у Київському районі м. Донецька на рахунок № 31111092800006, відкритий в управлінні Державного казначейства у Донецькій області. Слід зазначити, що у даному випадку державне мито перераховано за реквізитами рахунку для зарахування до державного бюджету державного мита із позовних заяв та апеляційних скарг, які подаються до господарського суду Донецької області та Донецького апеляційного господарського суду (лист Державного казначейства України від 6 лютого 2003 року № 03-04/91-1319. На звороті платіжного доручення від 21 липня 2004 року № 1417 вчинено напис про зарахування суми 42,50 грн. в дохід відділення Держказначейства у Київському районі м. Донецька, скріплений першим і другим підписами посадових осіб і відбитком печатки Донецької філії АКБ "Мрія".

Повертаючи касаційну скаргу Товариства, Вищий господарський суд України не врахував, що при вирішенні питання щодо дотримання скаржником вимог статті 111 Господарського процесуального кодексу України, юридичне значення має факт зарахування державного мита до державного бюджету, а не те, за місцезнаходженням якого суду здійснено таке зарахування.

За таких обставин Вищий господарський суд України неправильно застосував пункт 4 частини 1 статті 1113 Господарського процесуального кодексу України та без законних підстав повернув касаційну скаргу Товариства.

Враховуючи викладене, оскаржену ухвалу Вищого господарського суду України слід скасувати, а справу передати на розгляд до цього суду.

Керуючись статтями 11117 – 11121 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Касаційну скаргу Товариства задовольнити.

Ухвалу Вищого господарського суду України від 20 жовтня 2004 року № 41/44а скасувати, а справу передати на розгляд до Вищого господарського суду України.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

 

 

 

 

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 05/026

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2004 року (справа № 2-15/6071-2004)

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого: Шицького І.Б.

суддів: Барбари В.П.,

Гуля В.С.,

Гусака М.Б.,

Капечкіна П.Ф.,

Колесника П.І., 

Лилака Д.Д.,

Новікової Т.О.,

Черногуза Ф.Ф., 

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кримської регіональної митниці,

 

встановила:

 

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 8 квітня 2004 року позов підприємства "Т.С.П." до Кримської регіональної митниці задоволено. Визнано недійсними талони відмови в митному оформленні від 10 липня 2003 року №№ 60002/3/002073 і 60002/3/002074, видані відповідачем.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 липня 2004 року вищевказане рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22 жовтня 2004 року № 2-15/6071-04 касаційну скаргу повернуто Кримській регіональній митниці у зв'язку з недотриманням вимог, передбачених пунктами 2, 4 частини 1 статті 1113 Господарського процесуального кодексу України. Суд вказав, що до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита. Крім того, Кримська регіональна митниця порушила порядок подання касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду України від 9 грудня 2004 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку ухвали Вищого господарського суду України від 22 жовтня 2004 року № 2-15/6071-04 за касаційною скаргою Кримської регіональної митниці, де поставлено питання про скасування цієї ухвали та передачу справи на розгляд до Вищого господарського суду України. Посилання зроблені на порушення норм процесуального і матеріального права та невідповідність оскарженої ухвали положенням Конституції України.

Заслухавши суддю-доповідача та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

В оскарженій ухвалі Вищий господарський суд України послався на те, що скаржником не надано документів, що підтверджують сплату державного мита.

Крім того, Кримська регіональна митниця порушила порядок подання касаційної скарги, оскільки її подано через суд першої інстанції.

Такий висновок суперечить фактичним обставинам справи та нормам процесуального права. Кримська регіональна митниця подала до Вищого господарського суду України примірник платіжного доручення від 29 липня 2004 року № 1425 про сплату державного мита. На його зворотній стороні вчинено напис про перерахування суми державного мита і скріплено підписами посадових осіб та відтиском печатки управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим. При цьому державне мито перераховано за реквізитами рахунків для зарахування до державного бюджету, повідомлених Державним казначейством України листом від 6 лютого 2003 року № 03-04/91-1319.

Згідно зі статтею 109 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга подається до Вищого господарського суду України через місцевий чи апеляційний господарський суд, який приймав оскаржуване рішення чи постанову. Дотримуючись цих вимог, Кримська регіональна митниця, оскаржуючи рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 8 квітня 2004 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 липня 2004 року, подала касаційну скаргу через суд першої інстанції.

За таких обставин посилання Вищого господарського суду України на невідповідність поданої касаційної скарги вимогам розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України суперечить положенням процесуального законодавства.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 11117-11120 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Касаційну скаргу Кримської регіональної митниці задовольнити.

Ухвалу Вищого господарського суду України від 22 жовтня 2004 року № 2-15/6071-04 скасувати та передати справу на розгляд до Вищого господарського суду України.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

 

 

 

 

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 05/174

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 квітня 2005 року (справа № 2-18/1962-2004)

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

 

головуючого: Шицького І.Б., 

суддів: Барбари В.П., 

Гуля В.С., 

Колесника П.І.,

Лилака Д.Д., 

Новікової Т.О.,

Черногуза Ф.Ф.,

 

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємця Дмитрієвої Тетяни Миколаївни (далі – Підприємець) на ухвалу Вищого господарського суду України від 28 січня 2005 року у справі № 2-18/1962-2004 за позовом Підприємця до комунального підприємства "Бюро дорожнього нагляду" (далі – Підприємство), за участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради, про стягнення матеріальної шкоди в сумі 27 613,68 грн. та моральної шкоди в сумі 5 000 грн.,

встановила:

Оскарженою ухвалою Вищий господарський суд України повернув без розгляду касаційну скаргу Підприємця на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2004 року на підставі пунктів третього та четвертого частини першої статті 1113 Господарського процесуального кодексу України. Ухвалу обґрунтовано тим, що додана до касаційної скарги квитанція № 41975 від 9 грудня 2004 року не може вважатися належним доказом сплати державного мита у встановленому порядку та розмірі, оскільки сплачена сума не відповідає вищезазначеним вимогам, а додані до матеріалів скарги фіскальні чеки від 17 грудня 2004 року не можуть вважатися належними доказами направлення її копії іншій стороні у справі, позаяк адреси одержувачів кореспонденції не зазначені, і крім того, вони свідчать лише про направлення рекомендованих листів та не містять конкретних відомостей про направлення саме копії касаційної скарги іншим сторонам у справі.

 Підприємець просить ухвалу Вищого господарського суду України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу порушенням судом норм процесуального права.

 Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

 Вимоги до форми і змісту касаційної скарги визначено статтею 111 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, частиною четвертою цієї статті встановлено, що до касаційної скарги додаються докази сплати державного мита і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

 Повертаючи касаційну скаргу, Вищий господарський суд України послався на недотримання Підприємцем вимог зазначеної норми.

 Проте висновок про відсутність таких доказів суперечить фактичним обставинам справи.

 З матеріалів справи вбачається, що до касаційної скарги було додано квитанції від 17 грудня 2004 року, видані відділенням поштового зв'язку, з яких вбачається факт відправлення відповідачу і третій особі у справі рекомендованих листів.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України такі квитанції є доказами. У випадку сумніву у їх вірогідності, чи дійшовши висновку про недостатність таких доказів, суду надано право витребувати додаткові докази. Тому в такому випадку він не мав законних підстав для повернення касаційної скарги без розгляду.

 Відповідно до пункту четвертого статті 1113 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановленому порядку і розмірі.

 Повертаючи касаційну скаргу на підставі цієї норми, Вищий господарський суд України виходив з того, що державне мито необхідно було сплачувати відповідно до підпункту "ж" пункту першого статті 3 Декрету Кабінету Міністру України "Про державне мито" (далі – Декрет про державне мито).

Проте такий висновок помилковий, позаяк пункт перший цієї статті регулює розмір ставок державного мита із заяв і скарг, що подаються до суду, та за видачу судом копій документів.

 Розміри ставок державного мита, що підлягають сплаті із заяв, що подаються до господарських судів визначені пунктом другим статті 3 Декрету про державне мито.

З доданої до касаційної скарги на постанову апеляційного суду квитанції № 41975 від 9 грудня 2004 року вбачається, що Підприємець сплатив державне мито на підставі пункту другого статті 3 Декрету про державне мито, а тому повернення скарги на підставі пункту четвертого статті 1113 Господарського процесуального кодексу України є безпідставним.

За таких обставин оскаржена ухвала підлягає скасуванню як незаконна, а касаційна скарга Підприємця на постанову суду апеляційної інстанції –передачі до Вищого господарського суду України для розгляду по суті.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 11117 - 11120 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

постановила:

Касаційну скаргу Підприємця задовольнити, ухвалу Вищого господарського суду України від 28 січня 2005 року скасувати, а касаційну скаргу Підприємця на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2004 року разом зі справою передати до Вищого господарського суду України для розгляду по суті.

 Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

 

 

 

 

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 05/276

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2005 року (справа № 11/189)

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого: Барбари В.П., 

суддів: Гуля В.С., 

Колесника П.І.,

Лилака Д.Д., 

Новікової Т.О., 

Черногуза Ф.Ф.,

 

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати-Агро" (далі – Товариство) на ухвалу Вищого господарського суду України від 18 березня 2005 року № 11/189,

 

встановила:

 

У липні 2004 року Товариство звернулося в господарський суд Закарпатської області з позовом до Мукачівської міської державної санітарно-епідеміологічної станції про зобов'язання провести обстеження об'єкту торгівлі по вул. Возз'єднання, 17 у м. Мукачеві та видати дозвіл на функціонування зазначеного об'єкту торгівлі.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 30 вересня 2004 року провадження у справі зупинено на підставі частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України.

  Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 2004 року зазначену ухвалу залишено без змін.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18 березня 2005 року № 11/189 Товариству повернуто касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20 грудня 2004 року на підставі пункту 4 частини 1 статті 1113 Господарського процесуального кодексу України мотивувавши її тим, що до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановленому порядку і розмірі.

19 травня 2005 року колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою Товариства порушено провадження з перегляду у касаційному порядку ухвали Вищого господарського суду України 18 березня 2005 року № 11/189. У касаційній скарзі ставиться питання скасування оскарженої ухвали з мотивів її невідповідності рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм процесуального права, неправильного застосування норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, розглянувши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 46 Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України (справляння державного мита визначено статтею 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 "Про державне мито" із змінами і доповненнями (далі – Декрет № 7-93)), і зокрема встановлено, що державне мито справляється із позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що подаються до господарських судів, апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови цих судів, а також заяв про їх перегляд за нововиявленими обставинами. З положеннями цієї статті кореспондують положення пункту 2 статті 3 Декрету № 7-93, яким встановлено розміри державного мита із зазначених заяв, що подаються до господарських судів.

Таким чином, за правилами цих статей Декрету № 7-93 апеляційні й касаційні скарги на ухвали господарських судів не є об'єктами справляння державного мита.

Відповідно державне мито не повинно справлятися також із касаційної скарги на постанову апеляційного господарського суду, якщо її прийнято за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду. Це випливає з положень підпункту "г" пункту 2 статті 3 Декрету № 7-93, згідно з яким ставки державного мита із касаційних скарг на рішення та постанови господарських судів встановлено у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в суді першої інстанції, а із спорів майнового характеру – 50 відсотків ставки, обчисленої з оспорюваної суми. 

Судові рішення, які ухвалені з процесуальних питань, не пов'язані з вирішенням справи по суті, а тому їх оскарження в апеляційному чи касаційному порядку не обумовлюється ані суттю заяви, що подавалась до суду першої інстанції, ані характером вимог (майнові чи немайнові). Тому відсутня база обчислення ставки державного мита, як її визначено у підпункті "г" пункту 2 статті 3 Декрету № 7-93. 

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України неправильно застосував пункт 4 частини 1 статті 1113 Господарського процесуального кодексу України та без законних підстав повернув касаційну скаргу Товариства.

За таких обставин оскаржену ухвалу Вищого господарського суду України слід скасувати, а справу передати на розгляд до цього суду.

Керуючись статтями 11117 - 11121 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Касаційну скаргу Товариства задовольнити.

Ухвалу Вищого господарського суду України від 18 березня 2005 року № 11/189 скасувати, а справу передати на розгляд до Вищого господарського суду України.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

 

 

 

 

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 05/297

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2005 року (справа № 2/390-36/205)

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

 

головуючого: Барбари В.П.,

суддів: Гуля В.С.,

 Карпечкіна П.Ф., 

 Колесника П.І.,

 Новікової Т.О.,

 Черногуза Ф.Ф.,

 

розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Холодокомбінат № 4" на ухвалу Вищого господарського суду України від 1 березня 2005 року у справі за позовом відкритого акціонерного товариства "Холодокомбінат № 4" до закритого акціонерного товариства "Укррибсервіс" та підприємства "Юридична фірма "ОВ "Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України"; третя особа – приватне підприємство "Агроальянс" про визнання недійсним договору уступки вимоги,

 

встановила:

 

Рішенням господарського суду міста Києва від 15 вересня 2004 року у задоволені позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 січня 2004 року залишено без змін рішення господарського суду міста Києва від 15 вересня 2004 року.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 1 березня 2005 року касаційну скаргу ВАТ "Холодокомбінат № 4" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 січня 2004 року повернуто без розгляду, посилаючись на відсутність документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі.

28 квітня 2005 року Верховним Судом України за касаційною скаргою ВАТ "Холодокомбінат № 4" порушено касаційне провадження з перегляду ухвали Вищого господарського суду України від 1 березня 2005 року. Скаргу мотивовано неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вищий господарський суд України, повертаючи без розгляду касаційну скаргу ВАТ "Холодокомбінат № 4" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 січня 2004 року послався на відсутність документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі.

 Проте з такими висновками не можна погодитись.

 Скаржник додав до скарги платіжне доручення № 470 від 25 січня 2005 року, що свідчить про сплату державного мита в розмірі 42, 50 грн.

Згідно зі статтею 46 Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується у доход державного бюджету в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Розмір ставок державного мита та порядок його сплати встановлений Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито" (далі – Декрет).

Відповідно до пункту б частини 2 статті З Декрету державне мито із позовних заяв немайнового характеру, зокрема про визнання недійсними договорів, сплачується в розмірі 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 85 грн.

Пунктом "г" частини 2 статті З Декрету державне мито із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови сплачується в розмірі 50 відсотків, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції, що становить 42, 50 грн.

Отже, при зверненні з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції скаржник правомірно сплатив мито в розмірі 42,50 грн., що відповідає вимогам закону щодо розміру сплати державного мита із касаційних скарг.

Таким чином, Вищий господарський суд України безпідставно повернув касаційну скаргу, оскільки скаржник правильно та в належному розмірі сплатив державне мито.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 111, 11117, 11118, 11119, 11120 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата

 

постановила:

 

Касаційну скаргу ВАТ "Холодокомбінат № 4" задовольнити.

Ухвалу Вищого господарського суду України від 1 березня 2005 року скасувати.

Справу направити на розгляд до Вищого господарського суду України.

Постанова є остаточна і оскарженню не підлягає.

 

 

 

 

 

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 05/444

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2005 року (справа № 1/186)

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

 

головуючого: Барбари В.П.,

суддів: Гусака М.Б.,

Карпечкіна П.Ф.,

Колесника П.І.,

Лилака Д.Д.,

Черногуза Ф.Ф.,

 

розглянувши касаційну скаргу Виконавчого комітету Тячівської міської ради (далі – Комітет) на ухвалу Вищого господарського суду України від 16 червня 2005 року у справі за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області (далі – РВ ФДМ) до Тячівської міської ради про визнання права власності та зобов'язання видати свідоцтво про право власності,

 

встановила:

 

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 24 грудня 2004 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22 лютого 2005 року, позов задоволено.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16 червня 2005 року повернено касаційну скаргу Комітету на рішення господарського суду Закарпатської області від 24 грудня 2004 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22 лютого 2005 року на підставі пункту 4 статті 1113 Господарського процесуального кодексу України, з посиланням на те, що подане скаржником платіжне доручення не можна визнати належним доказом, що підтверджує сплату державного мита у встановленому розмірі.

18 серпня 2005 року Верховним Судом України порушено провадження за касаційною скаргою Комітету, у якій ставиться питання про скасування ухвали Вищого господарського суду України від 16 червня 2005 року та передачу справи на розгляд до Вищого господарського суду України. В обґрунтування скарги зроблено посилання на неправильне застосування норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду касаційної інстанції про те, що подане скаржником платіжне доручення № 138 від 14 березня 2005 року про сплату державного мита за подання касаційної скарги у сумі 42,50 грн. не можна визнати належним доказом, що підтверджує сплату державного мита у встановленому розмірі, не відповідає фактичним обставинам справи та не ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до підпункту “г” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", розмір ставки державного мита із касаційних скарг на рішення та постанови становить 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру – 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Судом першої інстанції провадження у справі було порушене за позовною заявою немайнового характеру – про зобов'язання видати свідоцтво про право власності.

Згідно з підпунктом “б” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", ставка державного мита із позовних заяв немайнового характеру становить 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 85 грн.

У ході розгляду справи позивачем було заявлено клопотання про збільшення позовних вимог, у якому заявлено вимогу про визнання права власності на нерухоме майно, проте, не зазначено ціни позову.

Пунктом 29 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 № 15 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19 травня 1993 року за № 50, встановлено, що у випадку, коли позивач у заяві не вказує суму позову або встановити точно його ціну неможливо, суддя, приймаючи позовну заяву, попередньо встановлює розмір належного до сплати мита, виходячи з приблизної ціни позову.

Суд першої інстанції, у порушення наведених вимог, приймаючи до розгляду клопотання позивача про збільшення позовних вимог, не визначив ціну позову та попередньо не встановив розмір належного до сплати державного мита.

Вищевикладене та положення пункту 30 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, згідно з яким, суд касаційної інстанції не позбавлений права попередньо встановлювати розмір належного до сплати мита, виходячи з приблизної ціни позову, не було враховано Вищим господарським судом України при винесенні ухвали від 16 червня 2005 року.

За таких обставин оскаржувана ухвала Вищого господарського суду України не є законною та обґрунтованою і підлягає скасуванню, а справа направленню на розгляд до Вищого господарського суду України.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 11117 - 11120 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата

 

постановила:

 

Касаційну скаргу Комітету задовольнити. 

Ухвалу Вищого господарського суду України від 16 червня 2005 року скасувати та передати справу на розгляд до Вищого господарського суду України. 

 Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

 

 

 

 

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 05/460

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2005 року (справа № 2-1/13704-04)

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

 

 головуючого: Барбари В.П.,

 суддів: Гусака М.Б.,

 Карпечкіна П.Ф., 

 Колесиика П.І.,

 Лилака Д.Д., 

 Новікової Т.О., 

 Черногуза Ф.Ф.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду майна Автономної Республіки Крим (далі – Фонд) на ухвалу Вищого господарського суду України від 9 червня 2005 року № 2-1/13704-2004 у справі за позовом суб'єкта підприємницької діяльності Степаненко В.В. до Фонду, Фонду державного майна України (далі – ФДМ) та державного підприємства "Ялтинський морський торговельний порт" (далі – Підприємство) (треті особи – державне об'єднання "Укрморпорт" та Міністерство транспорту і зв'язку України) про зобов'язання продовжити дію договору оренди, визнання права на приватизацію та спонукання здійснити приватизацію,

 

встановила:

 

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 14-20 грудня 2004 року позов суб'єкта підприємницької діяльності Степаненко В.В. до Фонду, ФДМ та Підприємства (треті особи – державне об'єднання "Укрморпорт" та Міністерство транспорту і зв'язку України) задоволено. Зобов'язано Підприємство продовжити дію договору оренди нерухомого майна від 25 жовтня 2002 року № 72 на строк 10 років, виклавши текст договору у новій редакції згідно наданого проекту. У разі невиконання рішення господарського суду Автономної Республіки Крим у строк до 1 січня 2005 року договір оренди нерухомого майна між Підприємством і суб'єктом підприємницької діяльності Степаненко В.В. вважати таким, що набув чинності. Визнано за позивачем пріоритетне право на приватизацію шляхом викупу будівлі їдальні вантажопасажирського комплексу Порту площею 316, 8 кв. м і прилеглого бетонного майданчика площею 240 кв. м, що розташовані в м. Ялті, с.м.т. Отрадне, вул. Дражинського, 2. Зобов'язано Фонд та ФДМ здійснити приватизацію зазначених вище об'єктів на користь позивача.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 31 березня 2005 року вищевказане рішення суду змінено. Відмовлено у задоволенні позову в частині зобов'язання Порту продовжити дію договору оренди нерухомого майна від 25 жовтня 2002 року № 72 на строк 10 років у новій редакції договору згідно наданого проекту. У решті рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 9 червня 2005 року № 2-1/13704-2004 касаційну скаргу повернуто Фонду у зв'язку з недотриманням вимог, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 1113 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відсутні докази сплати державного мита.

Ухвалою Верховного Суду України від 31 серпня 2005 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку ухвали Вищого господарського суду України від 9 червня 2005 року № 2-1/13704-2004 за касаційною скаргою Фонду, де поставлено питання про скасування цієї ухвали та передачу справи на розгляд до Вищого господарського суду України.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з пунктом 35 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від сплати державного мита звільняються державні органи приватизації – в усіх справах, пов'язаних із захистом майнових інтересів держави.

У зв'язку з тим, що державні органи приватизації можуть виступати в господарському процесі як позивачі або відповідачі у спорах різних категорій, ці органи звільняються від сплати мита в усіх справах, пов'язаних із здійсненням ними функцій, передбачених законодавством про приватизацію майна та про оренду державного майна. У решті випадків орган приватизації повинен сплачувати мито на загальних підставах.

Касаційну скаргу до Вищого господарського суду України подано органом приватизації – Фондом, який є відповідачем по справі, пов'язаній із здійсненням Фондом функцій, передбачених законодавством про приватизацію майна та про оренду державного майна.

За таких обставин, висновок Вищого господарського суду України про невідповідність поданої касаційної скарги вимогам розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України суперечить положенням процесуального законодавства.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 241-243, пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Касаційну скаргу Фонду задовольнити.

Ухвалу Вищого господарського суду України від 9 червня 2005 року № 2-1/13704-2004 скасувати та передати справу на розгляд до Вищого адміністративного суду України.

 Постанова є остаточною та не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

« Повернутись до всіх матеріалів групи