Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку
1
Головна сторінкаКарта сайтуДопомога 10 серпня 2020 Українська3English

\
\
\
\
\
\
Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів (Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 07.03.96 N 01-8/106) 07.03.1996 Друкувати

Арбітражні суди України

 

У порядку інформації доводяться до відома відповіді Вищого арбітражного суду України на запити щодо застосування окремих норм чинного законодавства.

1. Відповідно до пункту 5 статті 18 Закону України "Про зайнятість населення" державна служба зайнятості звільняється від сплати податків, а також митних та інших державних зборів, що вносяться до бюджету.

Згідно з пунктом 10 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" державні й громадські органи, підприємства, установи та організації, які звернулися у випадках, передбачених законодавством, із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб, звільняються від сплати державного мита. 

Державна служба з зайнятості населення листом від 09.06.95 за N ДЦ-11-999 повідомила підпорядкованим структурам, що на підставі пункту 5 статті 18 Закону "Про зайнятість населення" вони звільняються від сплати державного мита за позовами про стягнення сум, передбачених статтями 5 і 20 зазначеного закону. 

У зв'язку з цим Вищий арбітражний суд України повідомив таке. 

Стаття 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - АПК) не надає будь-яким підприємствам, установам, організаціям чи іншим, крім прокуратури, органам звертатися з позовами в інтересах інших підприємств чи організацій до арбітражного суду; отже, пункт 10 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 "Про державне мито" (з наступними змінами і доповненнями) не поширюється на позови, які подаються до арбітражного суду органами державної служби зайнятості. Вимоги цих органів про стягнення з підприємств чи організацій сум, зазначених у статтях 5 і 20 Закону України "Про зайнятість населення", від оплати яких підприємство (організація) ухиляється, є звичайними господарськими спорами, що підлягають вирішенню на загальних підставах, у тому числі і за умови сплати державного мита. Митні збори, про які йдеться у пункті 5 статті 18 Закону України "Про зайнятість населення", не охоплюють поняття "державне мито", яке підлягає сплаті при зверненні з позовом до арбітражного суду. 

2. При вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків або шкоди, виник ряд питань, які наводяться нижче разом з відповідями Вищого арбітражного суду України на них. 

2.1. Чи має право кредитор на додаткові вимоги, якщо до виконання рішення арбітражного суду про відшкодування збитків або шкоди збільшились ціни на майно, для придбання якого були стягнуті грошові кошти? 

Кредитор не позбавлений права вимагати в установленому порядку відшкодування усіх збитків, завданих йому до припинення зобов'язання, у тому числі пов'язаних з втратою майна (стаття 203 Цивільного кодексу України. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, та з інших підстав, визначених главою 19 Цивільного кодексу України. 

Оскільки рішення арбітражного суду не входить до переліку підстав припинення зобов'язань, у разі коли до виконання рішення про відшкодування збитків збільшились ціни на майно, для придбання якого були стягнуті грошові кошти, кредитор не позбавлений права заявити додаткові вимоги до боржника. 

2.2. Чи повинен арбітражний суд, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, вважати обставину, що кредитор, не скориставшись своїм правом подати заяву про визнання боржника банкрутом, такою, що сприяла збільшенню розміру збитків? 

Закон України "Про банкрутство" надає право, а не зобов'язує кредитора звертатись до арбітражного суду з заявою про порушення справи про банкрутство. Тому, якщо кредитор не скористався своїм правом, цю обставину не можна вважати такою, що свідчить про невжиття заходів до зменшення збитків. 

2.3. Чи має право кредитор у разі необгрунтованого відхилення або залишення претензії без розгляду збільшити при поданні позову суму збитків проти зазначеної у претензії? 

Для спору про відшкодування збитків визначальним у дотриманні встановленого порядку його доарбітражного врегулювання є розмір вимог на день звернення з позовом. Оскільки збільшення ціни позову потребує додаткового обгрунтування, тому ціна позову повинна відповідати сумі претензії. 

2.4. Чи вправі арбітражний суд, вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої рибним запасам скидом забруднюючих речовин у водойми, обчислювати розмір збитків на підставі "Тимчасової методики визначення економічної ефективності природоохоронних заходів і оцінки економічного збитку, завданого водним біоресурсам забрудненням рибогосподарських водоймищ", затвердженої Мінрибгоспом колишнього СРСР 01.11.88; та у якій валюті, тобто у російських рублях за курсом Національного банку України чи в українських карбованцях? 

У відповідності з чинним природоохоронним законодавством України, шкода, завдана його порушенням, повинна відшкодовуватись у розмірах, визначених на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обчислення розміру шкоди. 

Оскільки в Україні не затверджено методики обчислення розміру шкоди, завданої рибним запасам забрудненням рибогосподарських водоймищ, для визначення її розміру на підставі Постанови Верховної Ради України від 12.09.91 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" може застосовуватись названа вище Тимчасова методика. 

У цій Методиці для обчислення розміру збитків закладено вартісну оцінку біоресурсів у 1 м3, яку одержано як середнє значення з усіх рибогосподарських водойм і яка включає у себе вартість живих ресурсів, у тому числі рослинних, в рублях колишнього СРСР, а не у російських рублях. Тому для визначення розміру збитків у карбованцях за курсом Національного банку України, встановленим для рубля Російської Федерації, немає правових підстав. Для підрахунку розміру збитків арбітражний суд повинен призначити відповідну експертизу. 

2.5. Кому повинні надсилатися накази арбітражного суду про стягнення до позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища сум збитків, заподіяних порушенням природоохоронного законодавства, оскільки органи податкової служби відмовляються від реалізації таких наказів? 

У відповідності зі статтею 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.93 "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів" та Інструкцією про особливості застосування цього Декрету, затвердженою наказом Мінфіну України від 02.11.93 N 84, на органи податкової служби покладено, зокрема, стягнення не внесених у встановлені строки обов'язкових платежів до цільових та позабюджетних фондів на спеціальне використання природних ресурсів і забруднення навколишнього природного середовища. 

Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням природоохоронного законодавства, до таких платежів не відносяться, тому накази арбітражного суду щодо відшкодування шкоди повинні видаватись або надсилатись для виконання не органам податкової служби, а позивачеві, як це передбачено статтею 116 АПК. 

3. При вирішенні спорів, пов'язаних із вилученням земельних ділянок, виникло питання щодо тлумачення терміну "несільськогосподарські потреби", на яке Вищий арбітражний суд України відповів, що для визначення цього поняття слід виходити зі змісту статті 48 Земельного кодексу України, якою до "сільськогосподарських потреб" віднесено використання земель з метою: ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння, випасання худоби; ведення товарного сільськогосподарського виробництва; дослідницької і навчальної роботи, пропаганди передового досвіду у сільськогосподарському виробництві. Отже, всі інші землі відносяться до несільськогосподарських. 

4. На запитання, чи вправі страховик, який сплатив страхове відшкодування у зв'язку з втратою, псуванням, недостачею вантажу при перевезенні його залізницею, звернутись з претензією і позовом до перевізника і до кого саме - Управління залізниці, відділення, іншого структурного підрозділу, - Вищий арбітражний суд України відповів таке. 

Згідно зі статтею 372 Цивільного кодексу України та статтею 25 Декрету Кабінету Міністрів України від 10.05.93 N 47-93 "Про страхування" страхова компанія не позбавлена права зворотної вимоги (регресу) до залізниці. При визначенні обсягу відповідальності залізниці слід виходити з вимог статті 13 Закону України "Про транспорт" та Статуту залізниць. 

Відповідні претензії та позови повинні пред'являтись до Управління залізниці призначення. 

5. На запитання щодо правомірності продажу з торгів філіями Української фондової біржі кредитних ресурсів та вільних коштів підприємств Вищий арбітражний суд України повідомив. 

Укладання при посередництві фондової біржі договорів купівлі-продажу кредитних ресурсів не відповідає чинному законодавству, зокрема, статті 382 Цивільного кодексу України, статті 3 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та статті 32 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу". До таких договорів повинні застосовуватись наслідки, передбачені статтею 48 Цивільного кодексу України. 

6. У зв'язку з виданням Президентом України Указу від 26.09.95 N 884/95 "Про оплату за комунальні послуги та електроенергію бюджетними установами і організаціями" виникло запитання: чи відносяться до комунальних послуг ремонт та обслуговування ліфтів спеціалізованими ремонтно-будівельними організаціями. 

Вищий арбітражний суд України дав на це запитання таку відповідь. 

Згідно зі статтею 332 Цивільного кодексу України виконання підрядчиком на свій ризик певних робіт за завданням замовника здійснюється за договором підряду і не є наданням комунальних послуг у розумінні названого вище Указу. 

7. При вирішенні спорів, пов'язаних із поверненням боргу в натурі (зерно, насіння, паливно-мастильні матеріали тощо), виникло питання щодо правомірності встановлення сторонами у договорі пені за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором не у грошовому, а у натуральному вигляді, наприклад 10 відсотків зерна за кожний день прострочки. 

Вищий арбітражний суд України повідомив таке. 

Відповідно до статті 179 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається зазначена у законі або договорі грошова сума, яку повинен сплатити боржник у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань. Таким чином, встановлене договором (угодою) забезпечення виконання зобов'язань шляхом нарахування неустойки виключно в натурі, без визначення грошової суми, суперечить чинному законодавству. 

8. На запитання, чи зобов'язаний кредитор до подання заяви про визнання боржника банкрутом забезпечити проведення аудиторської перевірки боржника, Вищий арбітражний суд України відповів таке. 

Арбітражний суд, після порушення справи про банкрутство за заявою кредитора, зобов'язує боржника провести аудит згідно зі статтею 5 Закону України "Про банкрутство" та пунктом 5 статті 10 Закону України "Про аудиторську діяльність". Якщо у боржника немає для цього належних коштів, аудиторська перевірка може бути проведена за рахунок кредитора. Як правило, призначення аудиту за рахунок боржника ухвалюється разом з порушенням провадження у справі, а призначення аудиту за рахунок кредитора - у попередньому засіданні. 

У випадках порушення справи про банкрутство за заявою боржника, останній зобов'язаний подати разом із заявою аудиторський висновок (пункт 3 статті 5 Закону України "Про банкрутство". У разі відсутності аудиторського висновку арбітражний суд повертає заяву боржника відповідно до пункту 3 частини першої статті 63 АПК України. 

9. У практиці вирішення спорів виникли питання, що наводяться нижче разом з відповідями на них. 

9.1. Чи вправі арбітражний суд на підставі пункту 5 статті 63 АПК повернути позовну заяву, у якій заявник об'єднав вимоги, що підлягають задоволенню шляхом списання боргу у безспірному порядку з вимогами, які можуть бути задоволені виключно у претензійно-позовному порядку? 

У разі надходження позову, в якому об'єднано зазначені вище вимоги, арбітражний суд не вправі з посиланням на пункт 5 статті 63 АПК повернути позовні матеріали, якщо заявником не порушено вимог статті 58 АПК. Арбітражний суд не позбавлений права порушити справу лише стосовно тієї частини вимог заявника, для якої встановлено виключно претензійно-позовний порядок розгляду. 

9.2. Чи обов'язкове дотримання порядку доарбітражного врегулювання спору, якщо реєструючий орган ухиляється від реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, тобто не реєструє його і не дає письмової відмови у реєстрації? 

Якщо реєструючий орган ухиляється від реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, останній вправі звернутись до арбітражного суду з заявою про спонукання цього органу здійснити реєстрацію, оскільки за відсутності письмової відмови немає і акту, який можна було б визнати недійсним. Отже, такий спір не відрізняється від будь-якого іншого і тому не підпадає під дію частини 4 статті 5 АПК України . 

10. На запитання, що виникають у зв'язку з укладенням договору поруки у кредитних операціях, Вищий арбітражний суд України дав такі відповіді. 

Відповідно до пункту 27 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту України від 14.06.94 N 18/5, нотаріуси посвідчують угоди, щодо яких законодавством установлено обов'язкову нотаріальну форму. Однак за бажанням сторін посвідчуються й інші угоди, для яких законодавство не вимагає обов'язкової нотаріальної форми. 

Отже, якщо за бажанням комерційного банку та поручителя договір поруки був посвідчений нотаріусом, то за цих обставин на підставі розділу 1 Переліку, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 12.10.76 N 483, нотаріус має право вчинити виконавчий напис про стягнення грошових сум. 

Порука припиняється, якщо банк протягом трьох місяців з дня настання строку виконання зобов'язання позичальником кредиту не пред'явить позову до поручителя (див. також пункт 5.3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 06.10.94 N 02-5/706 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів"). 

11. На запитання щодо можливості звернення стягнення на внески боржників у статутний фонд господарського товариства Вищий арбітражний суд України дав таку відповідь. 

Відповідно до статей 12 та 13 Закону України "Про господарські товариства" засновники та учасники товариства вносять у статутний фонд внески, зокрема, у вигляді будинків, споруд, обладнання, цінних паперів, грошових коштів, які залишаються їх власністю. 

Крім того засновники або учасники товариства можуть передати йому майно у власність. 

Отже, у разі відсутності у боржника достатніх коштів для задоволення обгрунтованих вимог кредиторів, останні мають право вимагати звернення стягнення на майно (грошові кошти) боржника, які належать йому у вигляді внесків у статутний фонд як засновнику або учаснику господарського товариства. 

Що ж до майна, яке боржник передав у власність господарського товариства, то на це майно не може бути звернено стягнення за його зобов'язаннями. 

При цьому слід мати на увазі деякі особливості правового регулювання цього питання. 

Так, якщо особа є засновником (учасником) товариства з обмеженою відповідальністю, то його внесок складає частину статутного фонду і хоча він не втрачає права власності на цю частку, згідно зі статтею 57 Закону України "Про господарські товариства" звернення стягнення на цю частку не допускається. 

З метою задоволення своїх вимог за рахунок частки боржника у статутному фонді такого товариства кредитор перш за все має звернутися до товариства з вимогою про виділення частки боржника у порядку, передбаченому статтею 55 цього Закону. 

Якщо товариство ухиляється від задоволення цієї вимоги, кредитор засновника (учасника) товариства вправі звернутися до арбітражного суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. 

Крім звернення стягнення на частку боржника у статутному фонді товариства, кредитор вправі вимагати звернення стягнення на частку майна товариства, належного боржникові пропорційно його частки у статутному фонді (стаття 54 Закону). 

Цей принцип звернення стягнення на майно (грошові кошти) боржника, внесене до статутного фонду, застосовується до Товариства з додатковою відповідальністю (останній абзац статті 65 Закону) та до повного або командитного товариства (статті 73 та 77 Закону. 

Заступник Голови Вищого 

арбітражного суду України А.Осетинський

« Повернутись до всіх матеріалів групи