Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку
1
Головна сторінкаКарта сайтуДопомога 28 червня 2017 Українська3English

\
\
\
\
\
\
"Голос України" (10.08.2016 р.) "Кваліфікаційна атестація суддів: чи є інший шлях до справедливого правосуддя?" 10.08.2016 Друкувати

Проведення конституційно-правової реформи в судовій сфері невідкладно вимагає комплексу зусиль держави і суспільства, щоб подолати негативний постулат «Сам собі суддя». Зміни до Конституції України стосовно судової влади — це тільки перший крок до мети встановлення в країні справедливого правосуддя. Для цього потрібна рішучість і відповідальність всього суспільства, насамперед самого суддівського корпусу. Починати сьогодні треба з головного — повернути довіру народу і рішуче звільняти суддівську систему від некомпетентних і недоброчесних суддів. Цим важливим питанням був присвячений круглий стіл «Кваліфікаційна атестація суддів — чи є інший шлях до правового правосуддя?», до участі в якому редакція запросила відомих українських правознавців: постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України професора Анатолія Селіванова; Голову Вищого господарського суду України Богдана Львова; Голову Вищої кваліфікаційної комісії суддів України професора Сергія Козьякова.

Тож чого чекати від нашої судової системи після набрання чинності 30 вересня змін до Конституції України в частині правосуддя та нового Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

 

Б. Львов: Починати потрібно зі змін до Конституції, а конституційні зміни були спрямовані головним чином на усунення політичного контролю та політичного впливу на судову владу.

Уперше в історії України голова держави відмовився від повноважень щодо призначення суддів на посади, і в подальшому призначення або звільнення суддів належать до компетенції Вищої ради правосуддя. Одночасно було підвищено вікові вимоги — збільшено мінімальний вік, за яким можна стати суддею, збільшено вимоги до стажу роботи судді і ліквідовано так званий п’ятирічний випробувальний термін, до якого було багато зауважень з боку іноземних експертів. Останній елемент був істотним важелем впливу на суддю: чи буде він обраний безстроково, чи ні, а через це з’являлась можливість вимагати прийняття суддею певних рішень.

Від цього Україна відмовилась, і суддя після проходження кваліфікаційного відбору і призначення вважатиметься таким, що обраний безстроково. І це має позначитися на якості рішень.

Стосовно нової редакції Закону «Про судоустрій і статус суддів», то, безумовно, найбільш масштабні зміни — щодо вищих судів і Верховного Суду України: замість Верховного Суду України і трьох вищих судів (Господарського, Адміністративного і Спеціалізованого суду з розгляду кримінальних і цивільних справ) буде єдиний Верховний Суд. Сподіваємося, що це підвищить якість судових рішень і, можливо, прискорить їхній розгляд.

 

— Тобто спеціалізація судів, яка була раніше, залишається?

 

Б. Львов: Останні два роки точилися напружені дискусії, що краще: спеціалізація судів чи спеціалізація суддів. Навіть казали, що маємо забезпечити спеціалізації суддів у кожному районному суді. Але вибачте, і у кожній районній поліклініці забезпечити роботу всіх фахівців неможливо.

І я вдячний законодавцю, у якого вистачило розуму зберегти законодавче відання, яке було, і не руйнувати те, що працює, і працює ефективно. Збережені і адміністративні суди, і господарські. Мало того, у новій редакції закону запропоновано створення двох нових структур. Це Вищий спеціалізований суд з питань інтелектуальної власності й Антикорупційний суд. Хоча стосовно Антикорупційного суду Закон «Про судоустрій і статус суддів» набирає чинності після того, як до суддів цього суду будуть законом сформульовані вимоги. Слід зазначити, що ми лише на початковому етапі судових перетворень. Попереду ще велика робота з удосконалення правового регулювання, зокрема, прийняття процесуального законодавства, яка має, так би мовити, наздоганяти конституційні зміни.

 

А. Селіванов: Питання кваліфікаційної атестації суддів сьогодні надзвичайно актуальні, і не стільки для самих суддів, скільки для суспільства. Низька довіра громадян до судів і суддів має свої об’єктивні і суб’єктивні причини, особливо для тих, хто обстоював свої права в судочинстві, коли незаперечний статус судді і верховенство права перетворились на «право судді» поза законом приймати судові рішення. Особливо це відчувається тоді, коли учасник процесу заявляє мотивований відвід судді через його низьку кваліфікацію, незнання законів і небажання ними керуватися. Якщо це стає очевидним, то не допомагає і заявлений відвід до такого судді, адже закон надав суддям преференцію, коли кожен суддя вирішує відвід до себе самостійно. Тоді чому дивуватися, коли суспільство без обмовок заявляє — потрібні рішучі заходи проти суддів, які задіяні в корупційних схемах, у такому ганебному явищі, як рейдерство, і взагалі у прийнятті неправових рішень. Скільки кричущих випадків суддівської некомпетентності я зустрічав, працюючи членом Вищої ради юстиції, але й сьогодні ці численні негативні явища суддівського свавілля дуже боляче вражають суспільні інтереси проти закону і справедливості. Мабуть, доречно запитати, а чи існує попередня підготовка кандидатів на посаду суддів для подальшої суддівської роботи безстроково? Дати відповідь буде проблематично. Потрібна нова система спеціальної підготовки і водночас перевірки здатності претендентів здійснювати правосуддя. Тоді логічно сприймати через певний період пряму потребу кваліфікаційного оцінювання в межах основної діяльності суддів, але виключно в межах професійних вимог і критеріїв морально-етичного характеру. Ось чому в судочинстві суддя не тільки має особливий судовий статус, а й зобов’язаний його реалізувати в інтересах права і справедливості. Тож у цьому уявленні кожен суддя — не чиновник, а представник самостійної і незалежної судової влади.

 

— Щоб сформувати належний суддівський корпус, який забезпечить якісне правосуддя, треба мати відповідний державний орган, котрий до того ж у суспільства має повну довіру. Йдеться про Вищу кваліфікаційну комісію суддів, якій змінили повноваження стосовно проведення атестації суддів, оцінки їх способу життя тощо. Фактично від оцінювання суддів, яке здійснює комісія, і залежатиме поновлення довіри суспільства до правосуддя.

 

Б. Львов: Взагалі-то, оцінювання суддів — це виняток у світовій практиці, який повинен відбутися в Україні. Оцінювання суддів, за результатами якого обрані кандидати підуть ще навчатися, — крайній захід. Світ не сприймає будь-яке оцінювання для суддів, у результаті якого вони можуть втратити роботу. Оскільки стабільність посадового становища гарантує неупередженість судді і свободу в прийнятті ним рішення. Тобто це гарантія здійснення вільного і справедливого правосуддя. Але внаслідок того соціального запиту, який склався у нас за останні роки, фактично держава і судді були вимушені погодитися і піти на ці революційні кроки, в тому числі і запровадження нових підстав для звільнення суддів, наприклад, у разі неспроможності довести законність джерел походження майна.

 

С. Козьяков: Я хотів би почати з теми походження інституту оцінювання суддів в Україні. Два роки тому у нас відбулися революційні події. І дуже багато людей і політиків хотіли одномоментно звільнити всіх суддів. Це призвело б до колапсу і невиконання однієї із найважливіших конституційних функцій держави: мінімум на два роки припинилася б робота суддів.

Як альтернатива був запропонований інститут оцінювання, який є досить складним і унікальним, як щойно сказав його честь суддя Львов. Є унікальним у світовій практиці, у тому числі європейській, у Сполучених Штатах.

Всеосяжно — ніде такого інституту немає. Оцінювання в інших країнах відбувається всередині судів — самі судді оцінюють, або голова суду оцінює суддів, або суди з вищою інстанцією оцінюють суддів з нижчих інстанцій.

В Україні цим займається орган у системі судоустрою. Це колективний орган, де працюють 14 членів — 10 суддів у відставці та 4 адвокати і юристи-науковці.

У чому полягає процедура оцінювання і як вона відбувається. Є три основні критерії: це компетентність, або професійна кваліфікація, це дотримання етичних норм і це відповідність доброчесності — раніше такий критерій ніколи не згадувався. Оскільки в очах суспільства судді, у яких можуть бути надзвичайно дорогі автомобілі, або багато квартир, або вони десятки разів на рік їздять за кордон, виглядають дивовижно.

Звичайно, є судді, які відповідають загальним уявленням державної людини щодо його поведінки, способу життя. Особисто я вважаю, що суддя не має бути бідним. У судді має бути достатньо коштів, щоб він нормально почувався. У нього повинні бути гарні костюми, одяг, нормальний автомобіль, який не розвалюється, нормальна квартира тощо.

Можу сказати, що відповідно до закону, який набрав чинності у березні минулого року, всі судді повинні пройти первинне кваліфікаційне оцінювання. На сьогодні оцінювання пройшли майже 400 суддів — судді, які претендують на пожиттєве обрання, судді апеляційних судів, які розташовані у Києві. Як результат: 20 відсотків суддів, які подали у відставку ще до початку оцінювання, вирішили не проходити оцінювання за різних мотивів, 60 відсотків суддів успішно пройшли оцінювання.

Оцінювання відбувалося у два етапи. Перший етап — іспит, який проходить протягом усього дня, — анонімний тест, коли судді викладають усталену правову позицію Верховного Суду України та зміст рішень Європейського суду з прав людини. У другій половині дня ми вже особисто спілкуємося із суддею, ми надаємо йому практичне завдання, він може підготуватися і надати свій варіант рішення. Нам не важливо, чи правильно він наприкінці вирішив, нам важливо розуміти, як він працює як суддя, як він іде до цього рішення.

Через тиждень ми із суддею обговорюємо так зване суддівське досьє. Раніше такої теки із підібраними документами не було в Україні. Суддівське досьє існує у багатьох країнах. У досьє є документи, які підтверджують його освіту, його кар’єрний рух, також автобіографія — інформація про нього та найближчих родичів. Інформація про його рішення у розглянутих справах і його скасовані рішення. Це дуже важливо і говорить про якість роботи судді. Також у досьє заноситься інформація фіскальних фінансових (податкових) декларацій, з яких ми можемо дізнатися про майно судді. Є інформація про доходи судді, про нерухомість, автомобілі, а також про майно найближчих родичів. І, нарешті, інформація, яка є досить чутливою: це аналітичні матеріали Національного антикорупційного бюро, які раніше ніколи не надавалися. Тому що вона стосується не лише суддів, а й їхніх родичів, у тому числі на певний минулий період, і показує, наприклад, яке майно придбано суддею, його родичами, за які кошти, як давно, які саме автомобілі, квартири, земельні ділянки тощо.

Можу сказати, що багато суддів змогли дуже логічно і доказово пояснити свої витрати і придбання. Деякі не змогли, і для таких суддів ми оголосили перерву. Надали можливість краще підготуватися і пізніше надати нам доказову інформацію про ці витрати або придбання.

Що важливо: відповідно до закону будь-яка зацікавлена особа може бути присутньою під час цієї процедури. Завдяки технічним можливостям будь-яка особа практично може спостерігати за всією процедурою відбору суддів. Хочу підкреслити: так глибоко і в такій формі процедура оцінювання у світі ніколи не проводилася.

Коли така процедура добору суддів була закріплена законодавчо, довелося почути дуже багато критики. З одного боку, громадськість і політики казали, що це не приведе до результатів, треба все одно всіх суддів звільнити, якщо не одночасно — протягом року-двох, але всіх. А коли почали проводити відкриті оцінювання, на яких були присутні представники громадськості та журналісти, критика практично зникла.

Звичайно, не всім суддям подобається ця процедура, але ті, хто пройшли, надзвичайно задоволені. Оскільки, обговоривши майнові питання, з винесенням позитивного рішення щодо законності його придбання, суддя фактично отримує нульову декларацію. В цій частині до нього абсолютна довіра. Також він отримує довіру до нього як до фахівця після того, як він пройшов перші етапи процедури оцінювання.

 

А. Селіванов: Враховуючи розвиток цікавих міркувань професора С. Козьякова, як голови ВККС, слід пояснити логіку конституційного унормування. По-перше, необхідно врахувати, що кваліфікаційне оцінювання — це своєрідна заміна 5-річного випробувального строку для суддів, які потім мали призначатися Верховною Радою України на посаду судді безстроково. По-друге, кваліфікаційне оцінювання знімає спрощений підхід до судді як носія повноважень судової влади. Адже судді отримують при призначенні безстроково «мандат судової влади». Спілкуючись із суддями, зрозумів, що це — зовсім не путівка на курорт. Мандат символізує присягу на вірність Конституції і законам України, безумовну відповідальність перед суспільством. Саме про обов’язки служити суспільству вказує нагрудний знак судді, і тому його мандат — це не «золота медаль у спортивних змаганнях», а обов’язки дотримуватися стандартів (конституційних передусім) професійної діяльності. Це важливий крок до реформи правосуддя в інтересах суспільства і кожної конкретної людини. Проте мандат дає право на достойну оплату праці і належне застосування високих повноважень в судочинстві. Зрозуміло, що суддівську діяльність через деякий час необхідно перевіряти, тобто оцінювати за певними критеріями, визначеними у Конституції і законах України. Таким чином, я спробую сформулювати новий образ судді, якого іменують «ваша честь». Ми виходимо з того, що суддя — це професіонал у правовому сенсі, це людина, яка глибоко поважає себе, високо цінує своє ремесло і невіддільний від нього спосіб життя. Тож кваліфікаційне оцінювання — це встановлені Конституцією і законами України процедури за критеріями та принципами служіння державі і суспільству.

 

Б. Львов: Ідеальної системи судоустрою не існує в світі. Інакше її б скопіювали всі. Головною проблемою сьогодні є недостатня довіра суспільства до судової системи загалом. Громадянин, який звертається до суду, через не завжди коректну поведінку судді в судовому засіданні не вважає себе рівним учасником процесу. На жаль, таке ставлення до нього інколи демонструє і сам суд. Відповідно людина, яка прийшла до суду для вирішення болісного для неї питання, не вважає, що її почули, не вважає, що їй дали можливість донести свою позицію. Або ще гірше, вона навіть має докази того, що її не чують. І, безумовно, наслідком цього є зниження довіри. Проте поводження в судовому засіданні може бути і наслідком загальної досить невисокої культури. Але навички напрацьовуються. І перший досвід має набуватися ще в школі суддів. До речі, у Франції, наприклад, навіть якщо професор чи доктор наук виявить бажання стати суддею, то його шість місяців навчатимуть, як це робити. Він професор у власній справі, а суддю ще необхідно підготувати. Тому нині у процесуальних кодексах ніби плануються зміни. І питання відводу судді має вирішуватися не суддею, який розглядає справу, а іншим суддею, який участь у процесі не бере.

 

А. Селіванов: Досліджуючи судову практику, можна стверджувати, що правосуддя є там, де сформувався і функціонує відповідальний і кваліфікований корпус суддів. Поки що такого професійно підготовленого до правосуддя резерву немає, немає також перспектив швидкого покращення і самого правосуддя.

Наприкінці вересня цього року набувають чинності зміни до Конституції, які встановили три важливі принципи: а) суддя обіймає посаду безстроково; б) на посаду судді претендує і призначається фахівець в галузі права із стажем професійної діяльності не менше 5 років і за віком не молодше 30 років; в) суддю неможливо притягнути до відповідальності за ухвалені судові рішення. На мій погляд, саме ці принципи відображають вирішальну умову незалежності судді, але слід було уточнити, що відповідальність судді була і має бути за неправосудні судові рішення.

Реформа судової влади принесла суддям скасування п’ятирічного випробувального строку на посаді судді, що, зрозуміло, замінюється таким інститутом, як кваліфікаційне оцінювання. Цей важливий інститут гарантії професіоналізму був закріплений парламентом у статті 127 Конституції України. Вступаючи на посаду, суддя отримує так званий правовий суверенітет, коли визначені такі критерії, як компетентність, доброчесність, освіта (бажано з магістерським дипломом) та стаж професійної діяльності. Правомірно виникає запитання, чому до статті Конституції ще додатково внесено вимогу перевірки законності джерел походження майна, можливих великих грошових вкладів у банках тощо. Хіба можна цей критерій зарахувати до кваліфікаційного оцінювання. Якщо прямого зв’язку з кваліфікацією суддів в цьому випадку не існує, то слід прийняти до уваги на майбутнє, що суддям дозволено займатися творчою роботою за сумісництвом, суддю-науковця із вищою кваліфікацією завжди охоче зараховують за сумісництвом викладати юридичні дисципліни тощо. Тому можна тільки вітати те, що суддя самостійно написав дисертацію, отримав наукове звання і на високому професійному рівні здатний відправляти правосуддя. Проте не можна не помічати вже численні випадки звільнення найдосвідченіших суддів апеляційних і вищих судів. Це вкрай негативна тенденція зниження професійної кваліфікації самих судів.

Для підтвердження вказаних критеріїв оцінювання кожного судді (крім суддів Конституційного Суду) згідно зі статтею 131 Конституції передбачено створення спеціальних органів у системі правосуддя: Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії. Таким чином, законодавцю ще потрібно впровадити конституційну модель у закони матеріального і процесуального права.

 

Б. Львов: Суддя не має нести відповідальність за правову позицію, яку він виклав у справі. У всьому світі визнано, що письмовий результат роботи судді, який оформлюється у судовому рішенні і ним підписаний, — це найкращий спосіб перевірити компетентність судді, а також те, як він працює. Досить легко проаналізувати причину скасувань судових рішень, навіть запитати того суддю, чи зможе він пояснити, як він працює над помилками, усуває їх або повторює знов і знов. І це, з точки зору оцінювання, дає можливість визначитися стосовно судді. Саме практика роботи судді дає найбільш якісний і фактурний матеріал для оцінювання. Що стосується відбору кандидатів з числа науковців чи адвокатів, які також нині можуть стати суддями, то тут буде важче визначити їх спроможність працювати суддею.

 

— Наскільки сьогодні критерії оцінювання судді, які застосовує ВККС, є досконалими?

 

С. Козьяков: Хочу нагадати, що ми менш як півроку працюємо за такою процедурою, де застосовуємо цю кількість критеріїв. Це більше схоже на пілотний проект, а от в наступній процедурі, яку ми оголосили національним проектом, яка буде у другій половині цього року, ми застосовуватимемо дещо більше критеріїв. Це стосуватиметься формування суддівського корпусу Верховного Суду. Цей конкурс має проходити із застосуванням процедури кваліфікаційного оцінювання. Також буде застосовано процедуру психологічного оцінювання. Тобто будуть психологічні тести, за допомогою яких оцінюватимуть, зокрема, і такий критерій, як стресостійкість.

У відборі до Верховного Суду братимуть участь не лише судді. Претендуватимуть на посади науковці, представники різних напрямів юридичних професій. Але для всіх є такий критерій — вони мають мати стаж не менш як 10 років. Одразу піднімаємо планку досить високо. Водночас у нас з’являється проблема, як порівнювати між собою претендентів. Ми подумали, що питання, які ми ставитимемо представникам кожної з цих професій, можуть бути однакові. Наприклад, той само анонімний тест і виконання практичного завдання можуть бути для всіх однакові. Для адвокатів, які представляли інтереси клієнтів у судах (підкреслю, не просто адвокатів, а саме тих, хто брав участь у судових процесах), думаємо, мають бути розроблені окремі критерії оцінки. А от з науковцями буде трошки важче. Так от, ми виставлятимемо бали за професійні досягнення всім категоріям претендентів однакові, наприклад, 100 балів. А потім порівнюватимемо кількість цих балів.

 

У законі зазначено, що новий Верховний Суд має бути сформований протягом 6 місяців після набрання чинності закону. Тобто 30 вересня набирає чинності закон, плюс шість місяців — і у нас має бути новий Верховний Суд.

 

Хочу навести декілька прикладів щодо науковців-суддів. Під час оцінювання майже 400 суддів ми побачили декілька десятків кандидатів юридичних наук. Усім я особисто поставив запитання щодо теми дисертації, наукових керівників, опонентів, статей, які вони видавали. Майже всі фахово, серйозно, ґрунтовно розповідали про цей бік своєї діяльності. І тут ми додаємо «плюси», бо це свідчить про здатність підвищувати фаховий рівень судді. А от одна суддя, на жаль, не змогла згадати, хто у неї був науковий керівник, хоча вона начебто захистилася за три місяці до дати оцінювання. І ми змушені були оголосити перерву до визначення з такою суддею.

Особисто я вважаю, що в новому Верховному Суді мають бути юристи-науковці та юристи-практики. Чому? Тому що Верховний Суд отримує надзвичайно важливі нові повноваження, в тому числі у нас фактично буде інститут прецеденту, як в англосаксонському праві, коли рішення певної найвищої судової інстанції є обов’язковим при вирішенні аналогічних спорів в інших судах. Мені здається, якщо ми сформуємо відповідно до нових вимог Верховний Суд, то вся судова система, досить швидко, «прийде до тями». І негаразди, які є в різних інстанціях, будуть нівельовані.

 

— Сергію Юрійовичу, ви сказали, що Вища кваліфікаційна комісія за декілька місяців цього року фактично розглянула лише 400 кандидатів на посади суддів. А всього в Україні десь вісім тисяч суддів. Як довго кваліфікаційна комісія працюватиме над отією первісною оцінкою і коли народ може відчути реальні зміни в правосудді, що там справді вже працюють люди, які мають право «творити справедливість»?

 

С. Козьяков: Оцінювання 381 судді почалося 17 лютого і було завершено 6 червня цього року. Воно здійснювалося за двома різними процедурами: за першою відбувалося оцінювання суддів, які претендують на безстрокове обрання, а за другою — комісія мала визначитися щодо рекомендації суддів на безстрокове обрання за результатами оцінювання.

Я хочу нагадати, що у нас майже десяток процедур, зокрема і дисциплінарна, яку ми тепер передаємо у Вищу раду правосуддя. Є певна кількість годин, яку ми, як колективний орган, можемо провести під час засідань.

Був час, коли ми проводили ці процедури комісією у повному складі. Тепер ми організували роботу колегії по троє членів комісії. Це пришвидшило роботу. Нині нова редакція закону про судоустрій дає змогу комісії самостійно вирішувати всі ці організаційні питання.

Останніми роками судді і судова влада були під пресом надзвичайно жорсткої критики політиків, засобів масової інформації і суспільства. Це привело до того, що сотні, скоро це будуть тисячі, суддів подають у відставку.

Вони не витримують психологічного тиску, образ, звинувачень, інколи безпідставних. У результаті буде таке, що до кінця року тисячі дві, або й більше, суддів звільняться. До чого це призведе? Можу сказати, що сьогодні, за даними статистики, 95 судів в Україні мають менш як п’ятдесят відсотків заповнених посад суддів. Є суди, де працює один суддя з п’яти. Він не може піти у відпустку, він не може захворіти. До того ж порушується мета, з якою було запроваджено автоматизований розподіл справ, — майже всі справи розподіляються на того самого суддю. А є суди (було три, тепер їх два), де не працює жоден суддя, і відправлення правосуддя там зупинилося.

Нам терміново потрібно здійснювати заходи з наповнення новими суддями. А щоб підготувати нового суддю відповідно до чинного закону, потрібно мати п’ять років стажу, 30 років вік, повну юридичну освіту і 12 місяців навчатися в Національній школі суддів, плюс певні процедури оцінювання та обрання — це ще до 12 місяців. Отже, загальний час становить майже два роки. І це ще без гарантії того, що особу буде призначено суддею. До того ж не слід забувати, що Національна школа суддів здатна прийняти лише 120—150 осіб на рік. Звичайно, є й інші можливості формування суддівського корпусу. Закон надав можливість за скороченою процедурою брати на посаду судді помічників суддів, які пропрацювали не менше трьох років. Але це знову дві-три сотні, а не потрібних декілька тисяч. Безумовно, все це може істотно вплинути на якість судового процесу, на строки розгляду справ.

 

— Дякуємо за зустріч. Сподіваюся, що на нашому столі пролунали слушні і важливі думки, пропозиції, які почують законодавці. Нашому законодавчому органу є над чим ще попрацювати в частині організації кваліфікаційного оцінювання, удосконалення кадрового забезпечення судової системи України, щоб не довести систему до того колапсу, про який ми говорили.

« Повернутись до всіх матеріалів групи