ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ


ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          


 "11" липня 2012 р.                                                                                    

Справа № 18/85  



Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:


Коваленка В.М.  –головуючого (доповідач у справі),


Короткевича О.Є.,


Хандуріна М.І.,

розглянувши касаційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна Рів`єра", смт. Чутове Полтавської області

на постанову


від 05.04.2012 р. Харківського апеляційного господарського суду

у справі

18/85 господарського суду Полтавської області

за заявою

закритого акціонерного товариства "Креатив", м. Кіровоград

до

товариства  з обмеженою відповідальністю "Молочна Рів`єра", смт. Чутове Полтавської області

про

визнання банкрутом

ліквідатор

арбітражний керуючий Борових І.А.

в судовому засіданні взяли участь представники:

Карлівської міжрайонної податкової інспекції

Прокопчук О.О., довір.,

Державного агентства резерву України

Брега Т.М., довір.,

ліквідатор

арбітражний керуючий Борових І.А.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 24.09.2010 року порушено провадження у справі № 18/85 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна Рів`єра" (далі –Боржник, ТОВ) за заявою закритого акціонерного товариства "Креатив" (далі - Кредитор) в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 23.02.2012 року (суддя –В.В. Паламарчук) визнано поточні вимоги Карлівської міжрайонної податкової інспекції (далі –Інспекція, ДПІ) на суму 795 грн. 83 коп. із задоволенням вимог у третю чергу, та 168 грн. 48 коп. штрафних санкцій - із задоволенням у шосту чергу, а конкурсні вимоги в розмірі 15 719 593 грн. 50 коп. ухвалено вважати погашеними, у зв'язку із чим відхилені.

Не погодившись частково із цією ухвалою суду першої інстанції, Карлівська міжрайонна податкова інспекція звернулася до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу господарського суду Полтавської області від 23.02.2012 року в частині відхилення вимог Інспекції у розмірі 15 719 593 грн. 50 коп. та прийняти нове рішення, яким визнати вимоги ДПІ про сплату Боржником до бюджету податкового боргу в розмірі 15 720 557 грн. 81 грн., включивши дані вимоги до реєстру вимог кредиторів Боржника.

 Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.04.2012 року (головуючий суддя –Бородіна Л.І., судді: Камишева Л.М., Лакіза В.В.) апеляційну скаргу задоволено, ухвалу господарського суду Полтавської області від 23.02.2012 року скасовано в частині визнання погашеними та відхилення конкурсних вимог ДПІ в розмірі 15 719 593 грн. 50 коп. При цьому, заяву Інспекції про включення її додаткових вимог до реєстру вимог кредиторів Боржника на суму 15 720 557 грн. 81 коп. задоволено повністю: визнано поточні вимоги Карлівської МДПІ Полтавської області ДПС у розмірі 8 151 530 грн. податків із задоволенням вимог у третю чергу та у розмірі 7 568 063 грн. 50 коп. штрафних санкцій із задоволенням вимог у шосту чергу, а в решті ухвалу господарського суду Полтавської області від 23.02.2012 року залишено без змін.

Не погоджуючись із вказаною постановою апеляційного суду, товариство  з обмеженою відповідальністю "Молочна Рів`єра" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.04.2012 року, а ухвалу господарського суду Полтавської області від 23.02.2012 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ст. 14 Закону про банкрутство, ст. 1 Податкового кодексу України, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представників скаржника, Державного агентства резерву України та ліквідатора Боржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню,  виходячи з наступного.

В ході розгляду заявлених Інспекцією кредиторських вимог, місцевий суд встановив, що частина вказаних вимог –в сумі 15 719 593 грн. 50 коп. є вимогами конкурсного кредитора, які не були заявлені ДПІ до Боржника у встановлений нормами ч. 1 ст. 14 Закону про банкрутство тридцятиденний термін з моменту публікації оголошення про порушення справи про банкрутство, а тому ці вимоги є погашеними в силу положень вказаного закону. За цих підстав на цю суму кредиторські вимоги ДПІ були відхилені, а в іншій частині задоволені.

Скасовуючи частково ухвалу місцевого суду, апеляційний суд зазначив, що відхилені судом першої інстанції кредиторські вимоги ДПІ є поточними, оскільки відповідно до податкового законодавства стали узгодженими з моменту набрання законної сили (що відбулось після порушення справи про банкрутство) судових рішень за результатами оскарження податкових рішень про визначення податкового боргу, що складає спірну суму кредиторських вимог. За цих підстав, кредиторські вимоги ДПІ на спірну суму були визнані апеляційним судом.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із висновками апеляційного суду, оскільки вони зроблені із невірним застосуванням норм податкового законодавства та Закону про банкрутство.

Так, надаючи правову оцінку моменту виникнення у Боржника податкового зобов'язання на спірну (заявлену Інспекцією) суму, апеляційним судом неправомірно ототожнені такі правові категорії, як виникнення податкового зобов'язання та погашення податкового зобов'язання. При цьому при регулюванні відносин щодо погашення податкового зобов'язання, слід виходити з моменту його узгодження. Момент же виникнення податкового зобов'язання (зі сплати того чи іншого податку) врегульований нормами податкового законодавства іншим чином. Також слід зазначити, що у разі порушення справи про банкрутство щодо порядку виникнення податкового зобов'язання положення Закону про банкрутство не розповсюджуються, що ж до порядку погашення податкового зобов'язання мають бути враховані  норми вказаного закону.      

Так, відповідно до п. 1.3 ст. 1 Податкового кодексу України цей Кодекс не регулює  питання погашення податкових зобов'язань або стягнення  податкового  боргу  з  осіб,  на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення  платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми розділу V Закону України "Про банки і банківську  діяльність", та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Аналогічні положення були передбачені в частині 2 преамбули Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі –Закон 2181) , норми якого діяли до набрання чинності Податковим кодексом України.

Також, відповідно до частини 1 преамбули (далі –Закон 2181) було встановлено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів  стягнення.

Отже положення Закону 2181 регулювали питання щодо порядку погашення зобов'язання зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а не питання щодо моменту виникнення у платника податків зобов'язання за відповідним податком, за винятком випадку, коли податкове зобов'язання визначалось контролюючим органом. Щодо моменту виникнення податкового зобов'язання є спеціальний закон, що регулює порядок та строки виникнення у платника податків зобов'язання з того чи іншого податку, (обов'язкового платежу). З моменту набрання чинності Податкового кодексу України всі визначені питання врегульовані  цим кодексом.

Провадження у справі про банкрутство Боржника було порушено 24.09.2010 року (т. 2 а.с. 1).           

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами планової виїзної перевірки діяльності ТОВ за період з 01.07.2008 року по 30.06.2009 року були встановлені порушення податкового законодавства з боку Боржника, про що складений відповідний акт, датований 28.05.2010 року (т. 2 а.с. 11-13, 17-32) у зв'язку з чим останньому саме за вказаний період були визначені податкові зобов'язання: донарахований податок на прибуток в сумі 11 894 992 грн. 00 коп. та податок на додану вартість в сумі 3 824 601 грн. 50 коп., про що прийняті податкові рішення, датовані 11.06.2010 року (т. 2 а.с. 34).

Враховуючи викладене, а також те, що Податковий кодекс України набув чинності пізніше - з 01.01.2011 року (у тому числі після порушення справи про банкрутство Боржника), щодо порядку та визначення моменту виникнення відповідних податкових зобов'язань, умов, порядку та моменту їх узгодження слід застосовувати норми Закону 2181.

Виходячи з приписів норм пп. "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону 2181, у разі визначення податкового зобов'язання контролюючим органом, моментом виникнення податкового зобов'язання слід вважати його визначення податковим органом в результаті проведеної перевірки (складення акту перевірки та прийняття на його підставі відповідних податкових рішень).   

При цьому, не слід ототожнювати момент, коли у платника виникло податкове зобов'язання із моментом, коли у платника виникло зобов'язання сплатити суму вказаного податкового зобов'язання, який, в свою чергу настає після його узгодження. Це обумовлено тим, що законодавець передбачив процедуру узгодження податкового зобов'язання (апеляційне узгодження, адміністративне оскарження, оскарження податкових рішень в судовому порядку), яка (процедура) має певні строки, що не зупиняють процедуру провадження у справі про банкрутство.   

На підставі вищевикладеного аналізу норм законодавства та враховуючи:

-          період, за який ТОВ були встановлені порушення податкового законодавства та визначені відповідні податкові зобов'язання (з 01.07.2008 року по 30.06.2009 року), дати акту перевірки, в якому зафіксовані результати перевірки та відповідні порушення –28.05.2010 року, а також дати прийняття податковим органом відповідних податкових рішень –11.06.2010 року,

-          приписи ч. 15 ст. 11 Закону про банкрутство, відповідно до яких передбачено право кредиторів після офіційного оприлюднення ухвали про порушення справи про банкрутство подати заяви із грошовими вимогами до боржника незалежно від настання строку виконання (а не виникнення) зобов'язань;

заявлені Інспекцією на оспорювану суму кредиторські вимоги є такими, що виникли до порушення справи про банкрутство ТОВ, а тому, відповідно до вимог ст. 1 Закону про банкрутство є конкурсними, щодо заявлення яких встановлений строк, передбачений нормами ч. 1 ст. 14 вказаного закону –тридцять днів  після публікації в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство. Наслідки недотримання такого строку передбачені нормами ч. 2 цієї ж статті –такі вимоги не розглядаються і вважаються погашеними.

Отже, оскільки, як встановили суди попередніх інстанцій, оголошення про порушення справи про банкрутство ТОВ було опубліковано  в газеті "Голос України" № 212 від 11.11.2010 року, а  Інспекцією визначені вище кредиторські вимоги були заявлені  вже на стадії  процедури ліквідації –в липні 2011 року (після публікації 02.06.2011 року оголошення про визнання ТОВ банкрутом), апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що  заявлені Інспекцією на спірну суму кредиторські вимоги, що складають податковий борг, визначений за період 2008-2009 роки, є вимогами, що виникли у процедурі банкрутства Боржника та є вимогами поточного кредитора.

Суд же першої інстанції дійшов правомірного висновку про відхилення та ухвалення вважати погашеними конкурсні вимоги ДПІ в сумі 15 719 593 грн. 50 коп.

При цьому, суд касаційної інстанції погоджується із правомірними висновками судів щодо задоволення та визнання кредиторських вимог Інспекції до ТОВ в іншій частині –на суму 795 грн. 83 коп. та 168 грн. 48 коп.

За таких обставин, та виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, передбачених нормами п. 6 ст. 1119 ГПК України, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, як незаконна, а скасована нею ухвала місцевого суду –про часткове визнання кредиторських вимог Інспекції, - залишенню в силі, як така, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 11, 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 1, 4, 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ст. 1 Податкового кодексу України та ст.ст. 33, 34, 43, 1115, 1117, 1119 –11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -


ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу товариства  з обмеженою відповідальністю "Молочна Рів`єра" задовольнити.

2.          Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.04.2012 р. у справі № 18/85 скасувати.

3.          Ухвалу господарського суду Полтавської області від 23.02.2012 року у справі № 18/85 залишити в силі.


Головуючий                                                                    В.М. Коваленко


         Судді                                                                                 О.Є. Короткевич                                                                           

                                                                                                    М.І. Хандурін


Постанову виготовлено та підписано  11.07.2012 року.