ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          


 22 березня 2011 р.                                                                                    

№ 19/090-10  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого      

Овечкіна В.Е.,

суддів :

Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,

за участю представників:

позивача

- не з'явився,

відповідача

- Зоріна О.І., Шаншурова О.Ю.,

розглянувши у відкритому  судовому  засіданні  

касаційну скаргу



Державної екологічної інспекції в Київській області

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2010

у справі

№19/090-10

за   позовом  

Державної екологічної інспекції в Київській області

до

ПАТ "Київський картонно-паперовий комбінат"

про

відшкодування 281438,40 грн. шкоди, заподіяної державі внаслідок засмічення земельної ділянки промисловими відходами

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Київської області від 24.06.2010 (суддя Карпечкін Т.П.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2010 (судді: Алданова С.О., Тищенко О.В., Чорна Л.В.), в позові відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.

Державна екологічна інспекція в Київській області у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.373 ЦК України, ст.ст.22,125 Земельного кодексу України,  ст.ст.17,32,33 Закону України "Про відходи", ст.40,55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", п.15 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів (далі –Порядок), затвердженого постановою КМ України від 03.08.1998р. №1218, положень Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства (далі - Методика), затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 27.10.1997р. №171 та зареєстрованої в Мінюсті України 05.05.1998р. за №285/2725 (в редакції наказу від 04.04.2007 №149), та ст.ст.34,43 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на самовільне зайняття та використання відповідачем земельної ділянки с/г призначення (рілля), що належить громадянці Новохатько Г.М., на праві приватної власності, для розміщення промислових відходів всупереч наведеному вище цільовому призначенню, а також на ненадання відповідачем лімітів на утворення та розміщення відходів, оскільки саме з моменту затвердження вказаних лімітів набирає чинності спеціальний дозвіл на розміщення відходів.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставин справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників відповідача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова –залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про відмову в позові апеляційний господарський суд виходив з того, що :  

18.03.2009р. державною екологічною інспекцією у Київській області проведено планову перевірку дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства, про що складено акт від 18.03.2009. Вказаним актом зафіксовано, що громадянці Новохатько Г.М. на підставі державного акту на право приватної власності на землю серія Р1 №281758 від 20.03.2001 належить земельна ділянка загальною площею 3,009 га. Під час огляду земельної ділянки було виявлено, що велика частина земельної ділянки приблизно 1,4 га, завалена промисловими відходами ВАТ "Київський картонно-паперовий комбінат", висота складування складає приблизно 4-6 метрів. На території земельного паю громадянки Новохатько Г.М. знаходяться дві споруди - сторожка та гараж, що належать ВАТ "Київський картонно-паперовий комбінат". При в’їзді на територію земельної ділянки громадянки Новохатько Г.М. розташована табличка з написом "в'їзд заборонено окрім автомобілів ККПК". Документи, що підтверджують право користування земельною ділянкою під полігон відходів у ВАТ "Київський картонно-паперовий комбінат" відсутні.

Відповідач має всю належну документацію з приводу використання земельної ділянки (яру), що розташована біля с.Трипілля Обухівського району Київської області для захоронення виробничих відходів, зокрема, експертний висновок Держлісгоспу України від 13.12.2000р. №01-357 на розміщення полігону відходів; висновок державної екологічної експертизи від 10.08.2001 №06-12/2360 по робочому проекту облаштування спостережних свердловин; висновок по робочому проекту облаштування спостережних свердловин від 19.07.2001 №0204/323, виданий головним державним санітарним лікарем; акт здачі в експлуатацію спостережних свердловин від 22.08.2002, підписаний головним санітарним лікарем Обухівського району та начальником державної регіональної екологічної інспекції в Обухівському районі; висновок державної екологічної експертизи по робочому проекту “Завершення експлуатації існуючих на землях Трипільської сільської ради Обухівського району місця видалення відходів переробки макулатури ВАТ “Київський КПК” з передачею рекультивованої території Ржищівському держлісгоспу” від 13.04.2007 №06-12/282; висновок по робочому проекту “Завершення експлуатації існуючих на землях Трипільської сільської ради Обухівського району місця видалення відходів переробки макулатури ВАТ “Київський КПК” з передачею рекультивованої території Ржищівському держлісгоспу”, виданий Київською обласною санітарно-епідеміологічною станцією 12.01.2007р. за №02/04-9, генплан місця видалення відходів з проекту закріплення земельної дамби існуючого захоронення виробничих відходів ВАТ “Київський КПК”, що розроблений у 1993 році та узгоджений Держуправлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області 18.04.1994р. за №6-12/804, висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 24.05.2007 №05.03.02-04/25809.

Також матеріали справи містять дозволи на розміщення відходів, видані ВАТ “Київський картонно-паперовий комбінат”, в тому числі і дозвіл на розміщення відходів у 2009-2010рр. (а.с.149-204 том 1).

Таким чином, висновки, викладені в акті перевірки від 18.03.2009, не відповідають дійсності, а підстави для стягнення збитків відсутні.  

Колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана  неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної  особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1)протиправної поведінки;

2)шкоди;

3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;

4)вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно зі ст.22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки );

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до ч.4 ст.68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні та фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану внаслідок порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Відповідно до ст.69 цього Закону шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Згідно з абзацами 2 та 11 ст.1 Закону України "Про відходи" (в редакції від 23.12.2004р., чинній на момент проведення перевірки) відходи - будь-які  речовини,  матеріали  і  предмети,  що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися  шляхом утилізації чи видалення. Утилізація відходів - використання відходів як  вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів.

Відповідно до п."а" ч.1 ст.32 та ч.4 ст.33 Закону України "Про відходи" з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини забороняється вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та  розміщення відходів. Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені обсяги відходів відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання.

Аналогічні приписи містяться у ч.2 ст.55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", згідно якої розміщення відходів дозволяється    лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Судами попередніх інстанцій достеменно встановлено та позивачем не спростовано недоведеність завдання відповідачем шкоди внаслідок засмічення відходами промислового виробництва земельної ділянки, належної громадянці Новохатько Г.М., на праві приватної власності, оскільки складування, розміщення, зберігання та захоронення відходів у 2009-2010рр. здійснювалося на підставі за наявності спеціальних дозволів на розміщення відходів та у межах установлених лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів, погоджених з Держуправлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області, які є додатками до відповідних дозволів (а.с.198-204 том 1).

Твердження заявника про ненадання відповідачем лімітів на утворення та розміщення відходів, затверджених Київською облдержадміністрацією (п.17 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою КМ України від 03.08.1998р. №1218), не спростовують обґрунтованість висновків суду, оскільки згідно з п.2 вказаного Порядку ліміт на розміщення відходів - обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінекоресурсів на місцях.

Відповідні дозволи на розміщення лімітованих обсягів відходів на 2009-2010рр. відповідачем були завчасно отримані.

Крім того, отримані товариством дозволи на розміщення відходів у 2009-2010рр. не визнані нечинними в порядку адміністративного судочинства.

Водночас, акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 18.03.2009, що покладений в обґрунтування позовних вимог, не містить вказівок на відсутність отримання відповідачем відповідних дозволів та лімітів, а тому висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог заявником не спростовані.

Колегія відхиляє як такі, що не мають істотного значення для вирішення даного спору, посилання заявника на самовільне зайняття та використання відповідачем земельної ділянки с/г призначення (рілля), що належить громадянці Новохатько Г.М., на праві приватної власності, для розміщення промислових відходів всупереч наведеному вище цільовому призначенню, з огляду на наступне.

По-перше, питання самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки, що належить громадянці Новохатько Г.М., та можливого відновлення прав останньої можуть бути лише предметом іншого провадження в порядку цивільного судочинства.

По-друге, розраховуючи розмір завданої шкоди, позивач керувався виключно Методикою визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства (далі - Методика), затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 27.10.1997р. №171 та зареєстрованої в Мінюсті України 05.05.1998р. за №285/2725 (в редакції наказу від 04.04.2007 №149).

Згідно з п.п.3.1-3.3 Методики землі вважаються забрудненими, якщо в їх складі виявлені негативні кількісні або якісні зміни, що сталися в результаті господарської діяльності чи впливу інших чинників. При цьому зміни можуть бути зумовлені не тільки появою в зоні аерації нових шкодочинних речовин, яких раніше не було, а і збільшенням вмісту речовин, що перевищує їх граничнодопустиму концентрацію, які характерні для складу незабрудненого ґрунту або у порівнянні з даними агрохімічного паспорта (для земель сільськогосподарського призначення). Землі вважаються засміченими, якщо на відкритому ґрунті наявні сторонні предмети і матеріали, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища. Факти забруднення (засмічення) земель встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства шляхом оформлення актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення та засмічення земель.

В свою чергу, в разі існування правовідносин відшкодування збитків, завданих внаслідок самовільного зайняття відповідачем чужої земельної ділянки сільськогосподарського призначення, тобто без належних правовстановлюючих документів на землю (абзац 16 ст.1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель"), виникнуть підстави для застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покрову (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу (далі - Методика), затвердженої постановою КМ України від 25.07.2007 №963, що не слід ототожнювати з Методикою визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства (далі - Методика), затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 27.10.1997р. №171 та зареєстрованої в Мінюсті України 05.05.1998р. за №285/2725 (в редакції наказу від 04.04.2007 №149).

Адже, згідно з п.7 Методики розрахунок розміру шкоди, заподіяної юридичним та фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, проводиться територіальними органами Держземінспекції на підставі матеріалів обстежень земельних ділянок, проведених відповідно до Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.2000р. №1619.

Крім того, відхиляючи доводи позивача щодо використання відповідачем чужої земельної ділянки, наданої для с/г потреб, з порушенням її цільового призначення, колегія вважає за необхідне зазначити, що згідно з ч.3 ст.20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України (постанова КМ України від 11.04.2002 №502 "Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб").

Отже, зміна цільового призначення земельної ділянки, що належить громадянці Новохатько Г.М., є виключним правом власника, а недотримання вказаного Порядку може бути лише підставою для визнання недійсними угод, укладених стосовно використання земельної ділянки для розміщення промислових відходів.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає достатніх підстав для скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2010 у справі №19/090-10 залишити без змін, а касаційну скаргу Державної екологічної інспекції в Київській області - без задоволення.



Головуючий, суддя                                                                В.Овечкін




                                                               

Судді :                                                                                       Є.Чернов






                                                                                                  В.Цвігун